Формальний привід для війни
22 квітня цього року терористи влаштували різанину в містечку Пахалгам, у контрольованій Індією частині Кашміру, унаслідок чого загинули 26 осіб, 25 з яких були індуїстськими туристами.
Уряд Нарендри Моді звинуватив у нападі терористичні групи, підконтрольні Пакистану, і пообіцяв відповісти. Тож удари індійської армії не стали несподіванкою.
Операція «Синдур» і відповідь Пакистану
7 травня ВПС Індії вдарили ракетами SCALP і бомбами AASM Hammer по дев’ятьох об'єктах у Пакистані й підконтрольній йому частині Кашміру. Міністерство оборони Індії після ударів уточнило, що «жоден пакистанський військовий об'єкт не був ціллю», а самі атаки «сфокусовані, прораховані й не мали на меті ескалацію». Били по угрупованнях «Лашкар-е-Тайба» (Армія чистих) і «Джаїш-е-Мухаммад» (Армія Мухаммеда), котрі прагнуть приєднати весь Кашмір до Пакистану. Індія, Пакистан і ряд інших країн вважають їх терористичними.
Свою операцію Індія назвала «Синдур», як червона косметична пудра, яку зазвичай носять заміжні індуїстські жінки вздовж лінії росту волосся й на чолі.
«Синдур, або кіновар, є традиційним маркером сімейного стану індуїстських жінок. Заміжні носять його або на проділі волосся, або на чолі і витирають, якщо овдовіють. Під час теракту 22 квітня багато жінок втратили своїх чоловіків, які стали мішенню через свою індуїстську приналежність, — зазначило видання The New York Times. — Вибір урядом Індії назви операції “Синдур” сигналізував про намір помститися за овдовілих жінок. У соціальних мережах індійська армія оголосила про удари, показавши яскраве зображення банки з розлитим синдуром, що нагадував розбризкану кров».
За твердженням джерел CNN у пакистанській службі безпеки, бій винищувачів Пакистану й Індії був одним з найбільших і найтриваліших в новітній історії авіації: 125 винищувачів перестрілювалися понад годину, причому кожна сторона не покинула свого повітряного простору. Міноборони Пакистану також стверджує, що ВПС країни збили п'ять індійських винищувачів, зокрема: три Rafale, один МіГ-29 й один Су-30. Високопоставлений чиновник французької розвідки підтвердив CNN, що Пакистан збив один Rafale, це перший випадок втрати цього винищувача французького виробництва в бою.
У відповідь на удари пакистанська армія обстріляла місто Пунч у Джамму та Кашмірі.
8 травня Індія, за твердженням Пакистану, атакувала дронами ряд військових об'єктів. Пакистан також ударив ракетами і дронами по індійських містах.
9 травня атаки дронів тривали. Пакистанська армія оголосила, що знищила кілька контрольно-пропускних пунктів індійської армії вздовж лінії контролю після «неспровокованого обстрілу». Індія заявила, що відбила атаки Пакистану вздовж «усього західного кордону».
При цьому обидві сторони традиційно воліють уникнути загострення конфлікту до рівня повномасштабної війни. Індія наголошує, що в принципі не атакує пакистанську армію, а міністр фінансів Пакистану Мухаммад Аурангзеб заявив, що світ не може дозволити собі подальшу ескалацію між ядерними державами. «Ви можете усвідомити тиск, під яким ми зараз перебуваємо, — сказав він Financial Times. — Реальність така: дві держави, озброєні ядерною зброєю, просто ніхто не може дозволити собі рухатися в напрямку, де ескалація заведе нас на незвідану територію».
Хоч ризик ескалації великий і він зберігатиметься, доки не розв'яжуть кашмірського питання.
Чому Кашмір?
Це важливий регіон у Гімалаях на перехресті торговельних шляхів між Далеким Сходом, Середньою Азією, Близьким Сходом і Південною Азією. Кашмір межує з Афганістаном на півночі, Сіньцзян-Уйгурським і Тибетським автономними районами Китаю на сході, штатами Індії Хімачал-Прадеш і Пенджаб на півдні й Пакистаном на заході.
Регіон розділений між трьома країнами, які мають одна до одної територіальні претензії:
Індія контролює штат Джамму та Кашмір разом з провінцією Ладакх загальною площею 101 387 кв. км і населенням понад 10 млн осіб. Статус регіону — союзні території Індії. У 2019 році уряд Нарендри Моді скасував автономію Джамму та Кашміру, розділивши їх на дві союзні території. Індійська влада також проводить агресивну політику деісламізації Кашміру й утисків місцевого мусульманського населення, що також не сприяє стабільності в регіоні.
Територія Кашміру, яку контролює Пакистан, розділена на автономний регіон Гілгіт-Балтистан (Північні райони) з населенням 1,5 млн осіб і формально незалежну державу Азад Джамму і Кашмір (Вільний Джамму і Кашмір) з населенням понад 4 млн осіб. Загальна площа регіону під контролем Пакистану — 85 846 кв. км.
Китай контролює відносно невелику територію площею 37 555 кв. км (льодовик Аксай-Чин і Транскаракорумський тракт) з декількома тисячами мешканців.
Індія називає територію, що перебуває під контролем Пакистану, Кашміром, окупованим Пакистаном; Пакистан відповідно називає частину регіону під управлінням Індії. Індія також не визнає китайськими Аксай-Чин і Транскаракорумський тракт.
ООН досі вважає Кашмір спірною територією, а фактичний кордон між індійською та пакистанською частинами (так звана лінія контролю) юридично не визнаний.
Конфлікт, що триває майже вісімдесят років
Конфлікт за контроль над Кашміром розпочався ще 1947 року, коли на уламках Британської Індії постали дві незалежні держави — Індія, більшість населення якої становили індуїсти, та мусульманський Пакистан. Князівство Джамма та Кашмір, населене переважно мусульманами, перебувало під владою індуїстського магараджі Харі Сінґха, що прагнув зберегти незалежність, проте після повстань місцевого населення та вторгнення пакистанських загонів погодився приєднати регіон до Індії.
1947–1949 роки — Перша індо-пакистанська війна
Наслідком рішення Сінґха стала війна між Індією та Пакистаном, що тривала до 1949 року і завершилася перемир’ям і поділом князівства. Більшість території Кашміру опинилася під контролем Індії, північно-західні та західні райони (Азад Кашмір, Гілгіт-Балістан) — під контролем Пакистану.
Лінія розмежування мала бути тимчасовою, до остаточного врегулювання статусу регіону. Рада Безпеки ООН закликала провести плебісцит жителів Кашміру про приєднання території до Індії або Пакистану, проте індійський уряд зі зрозумілих причин пропозицію не підтримав — на відміну від Ісламабаду.
У липні 1952 року прем’єр Кашміру та уряд Джавахарлала Неру уклали угоду про приєднання князівства до Індії на правах штату. Пакистан угоду не визнав, апелюючи до принципу поділу територій Британської Індії за релігійною ознакою.
Серпень-вересень 1965 року — Друга індо-пакистанська війна
Після спроб Пакистану розпалити партизанську війну в індійській частині Кашміру індійська армія вторглася на території, контрольовані Ісламабадом, щоб знищити табори, у яких готували диверсантів. Під тиском ООН бойові дії завершилися без зміни лінії розмежування. У січні 1966 року президент Пакистану Айюб Хан і прем'єр-міністр Індії Шастрі підписали Ташкентську декларацію, яка зафіксувала територіальний статус-кво.
3–17 грудня 1971 року — Третя індо-пакистанська війна
Найкоротша з трьох великих війн розпочалася після того, як Індія підтримала повстання Східного Пакистану за незалежність і розгромила частини пакистанської армії, відправлені придушити його. У підсумку Східний Пакистан отримав незалежність — відтоді Бангладеш.
Травень-липень 1999 року — Каргільський конфлікт
Пакистанські військові та їхні проксі з формування «Харакат уль-Муджахидін» несподівано зайняли стратегічні висоти на індійській території Кашміру. При цьому пакистанські військові розпочали бойові дії, не поінформувавши про свої плани прем'єр-міністра країни Наваза Шаріфа. У відповідь Індія розпочала масштабну військову операцію з повернення зайнятих позицій за підтримки авіації, але без перетину кордону з Пакистаном. Під міжнародним тиском, особливо з боку США, Ісламабад змушений був відкликати свої сили. Наслідком війни став військовий переворот у Пакистані, у результаті якого уряд країни очолив начальник генерального штабу Первез Мушарраф.
Крім згаданих великих конфліктів, Індія та Пакистан мали кілька серйозних прикордонних інцидентів, з 1984 року триває перманентний конфлікт за льодовик Сіачен, часто спалахують перестрілки на кордоні. Пакистанські проксі також періодично влаштовують теракти в Кашмірі.
Китай заходить у чат
З 1950 років у Кашмірі зросла роль Китаю, який після будівництва стратегічної автомагістралі, що з'єднує північно-західну провінцію Сіньцзян з Тибетом, узяв під контроль плато Аксай-Чин. Спроби врегулювати питання індійсько-китайського кордону дипломатично зазнали невдачі, а після втечі Далай-лами до Індії 1959 року відносини між країнами різко погіршали. Китай оголосив про претензії на регіон Аруначал-Прадеш (який він називає Південним Тибетом), а Індія — на Аксай-Чин. Після того як індійська армія в 1962 році почала створювати форпости в спірних районах, Китай розпочав наступ і швидко розбив ворога. Кордони не змінилися, однак цілковито переформатувалися стосунки з глобальними гравцями.
Насамперед завершився період братства Китаю та Індії і (Hindi-Chini Bhai-Bhai), країни перейшли до стратегічного протистояння. Китай активно підтримав Пакистан, у тому числі зброєю. Зараз понад 80 % імпортованого Ісламабадом озброєння є китайським, держави спільно розвивають проєкт легкого винищувача JF-17 Thunder (Chengdu FC-1 Xiaolong).
Пакистан також має другий за значущістю статус в ієрархії союзників Китаю — сторони окреслюють стосунки як всепогодне стратегічне партнерство. Вищим рівнем Китай позначив лише стосунки з Москвою.
Натомість Індія, розчарована відсутністю підтримки США та Великобританії, а також їхнім небажанням продавати зброю, після конфлікту 1962 року почала стратегічно зближуватися із СРСР. Цей процес розпочав перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру, продовжили його наступники, і досі індійська політична еліта розглядає Москву як надійного партнера.
Як нещодавно заявив в інтерв’ю Financial Times міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар, із середини 20 століття відносини Індії з Росією залишаються стабільними, навіть попри те, що відносини між Росією та Китаєм, Росією та Заходом, а також Заходом і Китаєм змінювалися.
Росія також залишається важливим постачальником озброєнь для індійської армії, забезпечуючи приблизно 36 % імпорту. Хоч ще 20 років тому частка Москви складала понад 75 %.
Фактор води
Важливим складником конфлікту між Індією та Пакистаном є вода. У 1960 році Ісламабад і Делі врегулювали питання використання водних ресурсів, підписавши Договір про води Інду. Згідно з ним, виключне право використовувати води трьох східних річок — Біасу, Раві та Сатледжу — отримала Індія. 70 % ресурсу трьох західних річок — Інду, Чинабу та Джелуму — Пакистан. При цьому Індія може використовувати 30 % їхніх вод для обмеженого зрошення та необмеженого неспоживчого використання, такого як виробництво електроенергії, судноплавство, рибництво тощо.
Договір про води Інду Індія не порушувала 65 років — попри війни та численні конфлікти. Проте після терористичної атаки в Кашмірі минулого місяця уряд Індії офіційно призупинив дію угоди.
5 травня Індія припинила подачу води до Пакистану через греблю Багліхар, розташовану на річці Чинаб на території Джамму та Кашміру.
За словами речника пакистанського управління річкової системи Інду, потік води скоротився майже на 90 % від звичайного обсягу.
Вода зі східних річок забезпечує близько 90 % сільськогосподарської діяльності Пакистану й левову частку питної води. Уряд країни оголосив, що будь-яке порушення водного договору вважатиме актом війни.
Ядерна зброя нівелює різницю в потенціалах і стримує від ескалації
Людський, економічний і військовий потенціал Індії та Пакистану різняться кардинально. А втім, як доводить досвід війни Росії проти України, кількість не завжди гарантує перевагу.
Та все ж. Населення Індії становить приблизно 1,46 мільярда осіб, що робить її найчисельнішою країною світу. Населення Пакистану — 240 мільйонів (перепис 2023 року). ВВП Індії у 2024 році становив близько 3,9 трильйона доларів, що більш ніж удесятеро перевищує ВВП Пакистану — 338,4 мільярда доларів США.
Індія демонструє стійке економічне зростання з темпами понад 6 % на рік і може стати третьою економікою світу в найближче десятиліття. Економічний потенціал і темпи зростання Пакистану значно менші, ВВП — лише близько 0,3 % світової економіки.
При цьому обидві країни є важливими гравцями на ринку зброї. Індія була другим за величиною імпортером зброї з 2020 по 2024 рік (після України), забезпечуючи 8,3 % світового імпорту. Пакистан є п'ятим за величиною імпортером зброї з 4,6 % у 2020–2024 роках. Як уже зазначали, Індія тривалий час робила ставку на радянську, а потім й на російську зброю, хоч в останні роки закуповує все більше засобів західного виробництва. Для Пакистану практично ексклюзивним постачальником зброї є Китай.
Мілітарний потенціал сторін конфлікту такий:
| Індія | Пакистан | |
| Особовий склад | 1,455,550 | 654,000 |
| Резервісти | понад 1 000 000 | 500,000 |
| Танки | 4 614 (T-90 “Бхішма”, “Арджун” Mk1A, T-72 “Аджея”) | 2 627 (“Аль-Халід”, VT-4, T-80UD) |
| БМП/БТР | 2 400 БМП-2 “Сарат”, Тата Кестрел | 2 200 різних типів бронетехніки |
| Артилерія | 9 719 одиниць (гаубиці “Дхануш”, M777, K-9 Vajra-T та інші) | 4,619 (включаючи САУ, буксировану) |
| РСЗВ | “Пінака”, “Смерч”, “Град” | Фатх-1, Фатх-2, А-100Е (450+), Газаб, PHL-81 «Азар» (52+) |
| Загальна кількість літаків | 2,229 (включаючи транспортні, навчальні, вертольоти) | 1,399 (включаючи транспортні, навчальні, вертольоти) |
| Основні винищувачі | Су-30MKI (260), Rafale (36), Tejas (40), Mirage 2000, МіГ-29 | JF-17 (150), J-10CE (20), F-16 (75), Mirage III/V (150), J-10C (25) |
| ППО та ЗРК | S-400, “Акаш”, Barak-8, Spyder | HQ-9, LY-80 |
| ВМС | 1 авіаносець, 10 есмінців, 15 фрегатів, 16 підводних човнів, корвети, патрульні кораблі | 8 фрегатів, 5 підводних човнів, патрульні кораблі |
| Ядерні боєголовки | ~172 Є всі компоненти ядерної тріади | ~170 Ракети та авіація |
| Оборонний бюджет | $74.4 млрд (2024) | $10–11 млрд |
| Основні постачальники зброї | Росія, Франція, США, Ізраїль | Китай, Туреччина, США |
Як бачимо, Індія має значну перевагу в чисельності особового складу, кількості озброєнь, проте Пакистан активно модернізує авіацію завдяки китайським розробкам і має розвинену ракетну програму. До слова, акції китайської авіакомпанії AVIC Chengdu Aircraft зросли на 40 % цього тижня, оскільки Пакистан заявив, що використовував винищувачі J-10C виробництва AVIC, щоб збити індійські літаки, зокрема французькі Rafale.
А головне — наявність ядерної зброї стримує обидві країни від надмірної ескалації. А також сигналізує решті світу: ядерна зброя знову стає важливим (або навіть єдиним) інструментом стримування сильнішого ворога.
Що конфлікт Індії і Пакистану може означати для України?
Проста відповідь: менше боєприпасів. Обидві країни прямо чи через посередників продавали артилерійські боєприпаси Україні. Перспектива повномасштабної війни змусить обидві країни накопичувати боєприпаси. Понад те, вони стануть нашими конкурентами в купівлі озброєння на інших ринках.
Та й наші партнери, зокрема: США, Велика Британія та Франція — можуть перерозподілити ресурси, скерувавши частину на індо-пакистанський театр війни. Конфлікт між Індією та Пакистаном здатен перерозподілити і дипломатичні зусилля наших партнерів, а також умовно нейтральних країн, які намагаються грати активну роль у припиненні війні Росії проти України, як-от: Туреччина, Саудівська Аравія.
Інші зацікавлені сторони
Світ доволі стримано відреагував на загострення навколо Кашміру. Президент США Дональд Трамп назвав бойові дії ганьбою і запропонував свої послуги посередника: «Ми дуже добре ладнаємо з обома країнами, маємо добрі стосунки, і я хочу, щоб це припинилося. І якщо я можу чимось допомогти, я це зроблю».
Джей Ді Венс натомість заявив, що США не збираються втручатися у війну, «яка принципово не наша справа і не має нічого спільного зі здатністю Америки контролювати її». При цьому він додав, що США не припускають, що конфлікт може перерости в регіональну війну або ж ядерний конфлікт.
Китай заявив про стурбованість поточними подіями й висловив сподівання на швидку деескалацію. Треба сказати, що Пекін зацікавлений у контрольованій нестабільності в регіоні, щоб уповільнити втрату позицій у глобальних ланцюгах постачання й перешкодити перенесенню західних виробництв з Китаю в Індію на тлі тарифної війни Дональда Трампа. При цьому конфлікт не повинен загрожувати надважливому для Пекіна проєкту — Китайсько-пакистанському економічному коридору (CPEC), що має забезпечити альтернативний маршрут імпорту енергоносіїв до Китаю з Близького Сходу.