Діяльність корпорації «Ростех» на окупованих територіях України
У 2024 році Російська Федерація активізувала процес інтеграції промислових підприємств на тимчасово окупованих територіях України до складу державної корпорації «Ростех». Зокрема, планується передача під управління корпорації маріупольських підприємств «Азовмаш» і «Азовелектросталь». Ці заводи, які зазнали значних пошкоджень під час бойових дій у 2022 році, мають стратегічне значення для відновлення виробництва та ремонту військової техніки безпосередньо в зоні конфлікту. «Азовмаш», заснований у 1958 році, спеціалізувався на виробництві залізничного транспорту, металургійного та гірничорудного обладнання, а також автотопливозаправників і автоперевізників. «Азовелектросталь», створений у 2000 році на базі сталеплавильного комплексу «Азовмаша», займався виробництвом ковальських і трубних злитків, фасонного лиття для важкого, енергетичного та транспортного машинобудування.
Передача цих підприємств до «Ростеху» має на меті створення потужної промислової бази для ремонту та виробництва військової техніки, а також зміцнення логістичних зв’язків. Це дозволяє Росії здійснювати технічне обслуговування та ремонт військової техніки безпосередньо на окупованих територіях, зменшуючи залежність від перевезень до основної території РФ.
Упродовж 2023–2024 років державна корпорація «Ростех» ініціювала поетапне включення стратегічних підприємств Донбасу до свого складу. Цей процес є частиною масштабної стратегії мілітаризації регіону, що передбачає як відновлення виробничих потужностей, так і створення нових оборонних кластерів. Серед підприємств, що підлягають передачі під контроль «Ростеху», зазначено:
- Стахановський вагонобудівний завод — підприємство з виробництва вантажних залізничних вагонів і ремонту залізничної техніки;
- Луганський авіаційний ремонтний завод — майданчик технічного обслуговування військових і цивільних повітряних суден;
- Сніжнянський машинобудівний завод — виробник компонентів для авіаційної техніки, зокрема турбін.
Передача цих підприємств пояснюється необхідністю створити на окупованих територіях повноцінну тилову інфраструктуру для ремонту та обслуговування військової техніки, яка застосовується в зоні бойових дій. Згідно із задумом Генерального штабу РФ, така система дозволить уникати тривалих логістичних операцій із транспортування техніки вглиб території Росії. Таким чином, Донбас перетворюється на оперативну ремонтно-ресурсну зону, інтегровану в російську модель ведення затяжної війни. Інтеграція підприємств Донбасу до складу державної корпорації «Ростех» не обмежується лише номінальною передачею управлінських повноважень. Цей процес є частиною системного підпорядкування промислового потенціалу регіону військовим потребам Російської Федерації. Після переходу підприємств під контроль «Ростеху» здійснюється реструктуризація виробничих ліній, кадрова переорієнтація та запуск процесів відновлення обладнання, зруйнованого під час активних бойових дій або зупиненого внаслідок окупації. На основі наявних виробничих потужностей корпорація планує створити єдиний технічний центр, здатний виконувати кілька функцій:
- технічне обслуговування та ремонт бронетехніки, артилерії та спецтранспорту (у тому числі в рамках оперативної логістики фронту);
- виготовлення запасних частин і корпусних елементів для військової техніки;
- реанімація застарілих радянських платформ із модернізацією під нові типи озброєння;
- навчання технічного персоналу, необхідного для виконання робіт в умовах ізоляції від міжнародних каналів постачання.
Окремим напрямом діяльності «Ростеху» є логістична інтеграція підприємств окупованих територій у загальну систему тилового забезпечення армії РФ. Це охоплює створення нових транзитних вузлів на базі заводських потужностей; пряме постачання матеріалів і агрегатів з території РФ через окупований Донбас; використання місцевих складів і депо як розподільчих пунктів для фронтових угруповань.
Паралельно з цим, Росія формує Ростовський радіоелектронний кластер, до якого включає підприємства з Ростовської області, Ставропольського та Краснодарського країв, а також з окупованих територій Луганської та Донецької областей. Метою цього кластера є оперативна розробка та впровадження систем радіоелектронної боротьби, а також робота систем конструкторських бюро по зборці та модернізації безпілотних летальних апаратів.
Окремим елементом мілітаризації стало розгортання у 2025 році на окупованій території Запорізької області виробничої платформи центру спеціального призначення безпілотних систем «Барс-Сармат». Цей центр спеціалізується на розробці та застосуванні БПЛА, наземних робототехнічних комплексів, систем зв’язку та управління на полі бою. Під час відвідування центру першим заступником голови уряду РФ Денисом Мантуровим були представлені зразки озброєння і техніки, яка створюється або доопрацьовується безпосередньо на лінії фронту. Зокрема, центр отримав для випробувань робототехнічні комплекси, безекіпажні катери, дрони, засоби радіоелектронної боротьби, а також багатоцільові роботизовані системи. Було обговорено питання оснащення центру і виконання ним бойових завдань у складі окупаційного угруповання військ «Дніпро» під керівництвом генерал-полковника Михайла Теплінського. На початку квітня 2025 року центр «Барс-Сармат» запустив серійне виробництво комплексів радіоелектронної боротьби для автомобілів «Сармат-Мгла» і носимих систем «Сармат-Кентавр». Перша партія вже направлена до штурмових груп і підрозділів БПЛА. До складу центру входять інженерно-конструкторський батальйон і два батальйони бойової апробації, які тестують нові й доопрацьовані зразки озброєння безпосередньо на передовій. Виробнича діяльність «Барс-Сармат» є важливою складовою російської військово-промислової системи на окупованих територіях і доповнює загальну інфраструктуру «Ростех» та інших військових підприємств.
Мілітаризація портової інфраструктури та Азовського моря
Після захоплення узбережжя Азовського моря Російська Федерація почала системно перетворювати акваторію на закриту військово-контрольовану зону. Офіційно проголошуючи так звану “інтеграцію” портів і прибережної інфраструктури у цивільне господарство, насправді Росія послідовно впроваджує військові сценарії використання Азовського моря як тилової бази для своїх збройних сил. Ключовим етапом цього стало створення окремої військово-морської структури, яка формально не підпорядковується Чорноморському флоту. У 2023 році Російська Федерація оголосила про створення Азовського військово-морського району. Основною метою цієї структури є реалізація окремих завдань військового характеру в акваторії Азовського моря, з виведенням її з-під безпосереднього управління Чорноморського флоту РФ. Завданнями Азовського військово-морського району стали оперативне управління всією акваторією Азовського моря, військове базування підрозділів флоту, контроль прибережних територій та забезпечення безпеки судноплавства і портової інфраструктури під контролем РФ.
Одночасно з цим Росія активізувала мілітаризацію портової інфраструктури на узбережжі Азовського моря, насамперед у Маріуполі та Бердянську. В Маріупольському порту тривають масштабні роботи з поглиблення акваторії для забезпечення заходу великих транспортних суден, здатних перевозити військові вантажі. Паралельно ведуться роботи з відновлення та модернізації берегової інфраструктури, зокрема забезпечення автономного енергопостачання, впровадження цифрових систем управління портом, ремонту пірсів, складів та інших об’єктів, а також встановлення сучасного навігаційного обладнання для координації судноплавства. Будівельні та інженерні роботи у порту виконуються підрозділами Збройних сил Російської Федерації, що свідчить про їхній військовий характер і підпорядкування інтересам оборонного комплексу РФ.
У Бердянському порту роботи ведуться менш активно, проте мають схожий характер. Тут також здійснюються заходи з поглиблення дна акваторії, ремонту берегової інфраструктури та планування будівництва нових пірсів для розширення можливостей обробки вантажів. Хоча темпи робіт у Бердянську дещо нижчі, їхній характер свідчить про підготовку порту до включення в загальну військово-логістичну мережу, яку формує РФ на узбережжі Азовського моря.
Формування та діяльність Дніпровської флотилії
Паралельно з мілітаризацією портів Азовського моря та створенням Азовського військово-морського району, Росія сформувала Дніпровську флотилію – спеціалізоване угруповання для контролю над акваторією Дніпра. Її створення стало відповіддю на активні операції Сил оборони України, які з осені 2022 року використовують західне озброєння, швидкісні катери та десантні групи для проникнення на лівий берег Дніпра в районі Херсонщини та дельти.
До створення флотилії російським підрозділам доводилося використовувати цивільні моторні човни та імпровізовані плавзасоби, що знижувало ефективність їхніх дій і призводило до втрат контролю над окремими ділянками. Введення в дію Дніпровської флотилії дозволило централізувати управління, підвищити боєздатність і забезпечити постійний контроль над водними рубежами.
На даний момент відомо, що флотилія базується у двох пунктах:
- на Тарханкутському півострові в Криму, де дислокуються катери для патрулювання центральної та південної ділянок Дніпра;
- у селищі Лазурне Херсонської області, де базуються катери, що відповідають за патрулювання дельти Дніпра та захист Кінбурнської коси.
Флотилія оснащена сучасними катерами та засобами ведення бойових дій на воді, зокрема:
- катерами проєкту 03160 «Раптор» у кількості 10–12 одиниць для патрулювання, десантування і вогневої підтримки;
- катерами проєкту 02510 БК-16 у кількості 8–10 одиниць для десантних операцій;
- протидиверсійними катерами проєкту 21980 «Грачонок» у кількості 3–5 одиниць для боротьби з диверсантами і дронами;
- артилерійськими катерами проєкту 1204 «Шмель» у кількості 4–6 одиниць для вогневого ураження берегових і водних цілей;
- безпілотними катерами і підводними дронами, які наразі перебувають у стадії випробувань та обмеженого застосування.
Крім бойових катерів, у складі флотилії діє гідрографічний загін, що займається обстеженням дна, забезпеченням судноплавства та встановленням мінних загороджень на фарватері, що дозволяє флотилії контролювати переміщення українських катерів і обмежувати можливості для проведення диверсій.
Підтримку флотилії з суші забезпечують підрозділи морської піхоти та берегової оборони:
- 61-ша Киркенеська бригада морської піхоти, що базується в районі Голої Пристані та бере участь в обороні лівого берега Дніпра;
- 126-та бригада берегової оборони, яка відповідає за оборону Кримського напрямку і підтримку операцій на південній ділянці Дніпра;
- 42-га мотострілецька дивізія, яка веде бойові дії на лівобережжі Дніпра, прикриваючи позиції флотилії від атак з суші.
Оцінювана загальна чисельність флотилії складає близько 1000–1500 осіб, включаючи екіпажі катерів, морську піхоту, підрозділи берегової охорони та артилерії, а також оперативний штаб і допоміжні підрозділи. Флотилія виконує завдання на основних ділянках Дніпра та прилеглих акваторіях, зокрема в районі дельти Дніпра, Дніпро-Бузького лиману. Серед її завдань:
- патрулювання акваторії та виявлення українських диверсійних груп;
- знищення українських десантних сил за допомогою артилерії і дронів;
- забезпечення форсування Дніпра і створення умов для висадки російських військ на правий берег;
- швидке перекидання сил вздовж Дніпра для реагування на загрози та проведення розвідки.
Незважаючи на створення флотилії, вона стикається з серйозними проблемами. Контроль Збройних сил України над правим берегом дає українським силам перевагу у вогневій підтримці та повітряній розвідці. Українські FPV-дрони та безпілотні катери створюють постійну загрозу для російських катерів, особливо в вузьких фарватерах. Крім того, наявність мінних загороджень і протикорабельних систем ЗСУ в районі Очакова обмежує маневреність флотилії.
Привернення дітей та підлітків до проходження військової служби в РФ
Одним із ключових напрямів російської мілітаризації тимчасово окупованих територій України є цілеспрямована робота з дітьми та підлітками. На сьогодні в 90% шкіл на окупованих територіях Луганської та Донецької областей створені кадетські класи, в яких діти зобов’язані носити військову форму. Починаючи з 2025 року, у шкільній програмі введено обов’язковий предмет військової підготовки, що викладатиметься вже з другого класу. Крім того, в кожному цивільному вищому навчальному закладі на окупованих територіях створюються так звані «Військові навчальні центри», які забезпечують паралельну підготовку студентів за військовими спеціальностями. Ці центри очолюють офіцери та ветерани війни проти України, що особисто брали участь у бойових діях.
Окрему категорію для залучення до військової служби становлять діти російських військових, загиблих у війні проти України. Для них створено пільгові умови вступу до військових вишів РФ — без складання іспитів. Додатково в Луганській та Донецькій областях створено конструкторські бюро та тренінгові центри, де підлітки залучаються до зборки і випробувань безпілотних літальних апаратів, а також навчаються керувати ними.
Генеральний штаб РФ до кінця 2026 року планує створити мережу з семи військових полігонів для підготовки як кадрового складу армії, так і підлітків та студентів, які братимуть участь у військових іграх та навчаннях. Особливе місце в цій мережі займає найбільший у РФ центр військово-спортивної підготовки «Воин», що будується в окупованому Маріуполі. За словами директора регіонального відділення центру Олександра Камишова, площа об’єкта становитиме близько 11 гектарів. У центрі передбачено житлові корпуси для розміщення 300 дітей та персоналу, а також спеціальні тактичні майданчики для підготовки з вогневої, тактичної, інженерної, медичної підготовки та управління БПЛА. Цей центр стане центральною базою мілітаризації школярів і підлітків не лише на окупованих територіях, а й загалом у системі військово-патріотичного виховання РФ. Паралельно з цим на окупованих територіях проводяться масові пропагандистські заходи для залучення молоді до служби в армії РФ. Наприклад, у Білокуракінському районі Луганської області відбулося показове патріотичне свято «Призван Родину защищать», під час якого представники російського військкомату агітували школярів і новобранців вступати на службу до Збройних сил РФ. Начальник відділу призову, старший лейтенант Олексій Чернишов, публічно закликав юнаків вступати до війська та “стати справжніми чоловіками”. Згідно з російськими планами, у квітні-липні 2025 року на окупованих територіях заплановано чергову хвилю призову громадян 1995–2007 років народження. Органам МВС РФ доручено проводити розшук і примусову доставку тих, хто ухиляється від служби. Вже в листопаді 2024 року перші 300 призовників з окупованих територій були відправлені на строкову службу до лав Збройних сил РФ.
До 2026 року планується відкриття ще чотирьох військових навчальних центрів при університетах для підготовки офіцерського складу та солдат для різних видів військ РФ. Перший такий центр уже відкрито в Луганському державному університеті імені Даля у лютому 2024 року, де здійснюється підготовка артилеристів. До кінця 2026 року планується відкриття другого такого центру в Донецькому національному технічному університеті. Воєнні навчальні центри є спадкоємцями радянських військових кафедр і здійснюють підготовку офіцерів і сержантів для армії РФ.
Особливу роль у мілітаризації шкільної освіти відіграють 208 учасників так званої «спеціальної воєнної операції», які працюють у школах окупованих територій Луганської, Донецької та Запорізької областей. Вони викладають обов’язковий предмет «Основи безпеки і захисту Вітчизни», введений у шкільну програму з 2024 року. На цих уроках дітям розповідають про «роль Росії в забезпеченні глобальної безпеки» і «захист жителів від зовнішніх і внутрішніх загроз». Під час занять школярі проходять практичні тренування з тактичної, вогневої, інженерної, медичної та технічної підготовки, в тому числі навчаються використанню БПЛА. Викладання цього предмету доручено спеціально підготовленим інструкторам — ветеранам війни проти України, які пройшли підготовку у центрах «Воин». Програма включає як теоретичні, так і практичні модулі, спрямовані на те, щоб діти з раннього віку засвоювали військові навички, а також формували в собі ідеологічні наративи Кремля.
Висновки. На основі зібраної інформації та проведеного аналізу можна констатувати, що Російська Федерація продовжує системно перетворювати тимчасово окуповані території України на багатофункціональний військовий плацдарм. Цей процес охоплює всі основні сфери — від промисловості та логістики до роботи з людським ресурсом, включно з дітьми та підлітками. На інституційному рівні РФ інтегрує підприємства Донбасу і Приазов’я до структури державної корпорації «Ростех», створює виробничі платформи для розробки і серійного виробництва безпілотних систем і засобів радіоелектронної боротьби, а також залучає окуповані регіони до загальноросійських оборонних кластерів. Інфраструктурно здійснюється мілітаризація портів Маріуполя та Бердянська, що супроводжується створенням окремого Азовського військово-морського району. На водних рубежах півдня формується Дніпровська флотилія, яка забезпечує оперативний контроль акваторії Дніпра та прибережної зони. Незважаючи на низку обмежень і ризиків, пов’язаних з українськими оборонними діями, флотилія залишається інструментом утримання і тиску. Окремий акцент Росія робить на ідеологічній підготовці молоді. Через освітні програми, військово-спортивні центри та призовні кампанії окупаційна адміністрація залучає дітей і підлітків до системної підготовки до служби в армії РФ. Це супроводжується створенням військових навчальних центрів у вищих навчальних закладах та організацією військово-патріотичних заходів. Таким чином, на сьогодні можна стверджувати, що Російська Федерація розглядає тимчасово окуповані території України не лише як зону тимчасового контролю, а як базовий елемент своєї довгострокової військової стратегії. Комплекс заходів з відновлення промислового потенціалу, розбудови військової інфраструктури, мілітаризації суспільного життя та підготовки людського ресурсу свідчить про цілеспрямовану політику перетворення цих регіонів на повноцінну військову базу, яка може бути використана як для продовження агресії проти України, так і для проєкції сили в ширшому геополітичному контексті.
З огляду на масштаби і системність цих процесів, а також їхній відверто військовий і наступальний характер, такі дії Російської Федерації жодним чином не свідчать про прагнення до миру або політичного врегулювання конфлікту.