Отже, доброчесність як філософсько-правова категорія активно набуває конкретного змісту, викарбовуючись у долях суддів, кандидатів на посади суддів, публічних службовців. Втім, численні приклади непоясненого майна, сумнівної поведінки чиновників при ухваленні рішень, неправдивої інформації у деклараціях, плагіату в наукових роботах та інших «зразків» недоброчесності мають отримати чітку правову основу для їх негативної оцінки.
Інакше хвилі оскаржень можуть поступово змити той малюнок правової держави на піску, який активно вимальовується після 2014 року.
Гадаю, настав момент, коли варто поговорити про те, а як саме викладені у чинному законодавстві питання доброчесності співвідносяться з іншою, дуже близькою категорією – професійною етикою.
Отже, ст. 127 Конституції України з 2016 року визначає, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
Відповідний пункт 161 Перехідних положень Конституції, у свою чергу, встановив, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Тут, як бачимо, професійна етика та доброчесність визначені однопорядковими поняттями і критеріями оцінювання, рівними за значенням.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить наступні релевантні положення, які часом ще більше заплутують:
Пункт 7 ст. 56: Суддя зобов’язаний … дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
Пункт 9 ст. 69: Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Тут критерій доброчесності не просто підміняє собою дотримання етичних норм, але і охоплює це.
Пункт 2 ст. 83: Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
- компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
- професійна етика;
- доброчесність.
А відповідно до статті 85 відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, характеризують як дотримання суддею правил професійної етики, так і відповідність судді критерію доброчесності.
Як бачимо, дотримання правил суддівської етики та відповідність доброчесності вимірюються дослівно однаковими обставинами.
Також варто згадати Кодекс суддівської етики, «положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді» (тобто всі норми Кодексу встановлюють певні «етичні стандарти»), а також Бангалорські принципи поведінки суддів, зокрема третій показник «Чесність та непідкупність» (а зазвичай ми це розуміємо як складові доброчесності) та четвертий показник «Дотримання етичних норм», який включає і наступне: «Суддя та члени його родини не вправі вимагати чи приймати будь-які подарунки, позики, заповіти чи допомогу в іншій формі, якщо це викликано діями, які суддя скоїв, планує скоїти чи бездіяльністю у зв'язку з виконанням ним своїх посадових обов'язків».
Нещодавно ухвалений Кодекс суддів ВС США визначає наступне: Суддя Верховного суду Сполучених Штатів повинен підтримувати та дотримуватися високих стандартів поведінки, щоб зберегти доброчесність і незалежність федеральної судової системи… Суддя повинен поважати та дотримуватися закону та діяти завжди таким чином, щоб сприяти довірі громадськості до доброчесності та неупередженості судової системи.
Тут йдеться про доброчесність корпусу федеральних суддів (integrity of judiciary), а не окремого судді.
Насамкінець, звернемося до практики Верховного Суду, який виконує функцію арбітра між апологетами різних підходів до розуміння доброчесності:
1. «Оцінюючи дії ВККС щодо прийняття оскаржуваного рішення, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду є вужчим, ніж поняття професійної (суддівської) етики, яке, виходячи з аналізу частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIIІ, включає в себе відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, близьких осіб задекларованим доходам; інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; а також дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики. При тому, що критерій доброчесності відповідно до вказаної норми включає в себе лише відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. Вказане визначення доброчесності кореспондується із аналогічним визначенням доброчесності, зазначеним у частині четвертій статті 8 Закону № 2447-VIII (законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата його статусу) та не включає у себе дані щодо відповідності поведінки судді правилам професійної (суддівської) етики».
Постанова ВП ВС від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/102/19
2. «п. 156 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19 вже роз’яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів саме умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя».
Постанова ВП ВС від 20 червня 2024 року № 990/2/24
Як бачимо, і судова практика не дає чіткої відповіді на питання про співвідношення змісту понять професійна етика та доброчесність, очевидно з причин відсутності такої чіткості на рівні законодавства.
Виконуючи норму Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя минулого року ухвалила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) «з метою визначення критеріїв доброчесності та професійної етики, однакових принципів їх застосування всіма суб’єктами оцінювання», де застосувала підхід, відповідно до якого неможливо визначити, який із 7 показників характеризує критерій доброчесності, а який – критерій професійної етики:
«… Розділ ІІІ. Показники та критерії відповідності
14. Оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді) таким показникам:
- незалежність;
- неупередженість;
- дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті;
- чесність;
- сумлінність;
- непідкупність;
- законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».
З наведеного комплексу правових норм та положень рекомендаційного характеру, які варто сприймати як soft law, на мою думку, можна зробити наступні висновки:
✔ Наразі в нормативній базі, починаючи з Конституції України, наявне несистемне, подекуди хаотичне використання феноменів етики та доброчесності як критеріїв оцінки фактів життя, а також поведінки суддів і кандидатів, що суттєво погіршує загальний стан дотримання верховенства права як мінімум в частині правової визначеності.
✔ Доброчесність судді та доброчесність суддівського корпусу загалом треба розрізняти як різнопорядкові поняття.
✔ На мою особисту думку, доброчесність особи (судді) є складовою професійної етики, адже не може бути недоброчесного вчинку, який є етичним. Рухаючись від загального до конкретного, варто говорити про такі види девіацій:
- Неетична поведінка.
- Недоброчесна поведінка.
- Корупційна поведінка.
Тому, повертаючись до принципу леза Оккама, варто спростити законодавчу рамку, обравши як еталон для оцінки поведінки відповідних суб’єктів одну з конкуруючих сьогодні категорій – доброчесність або професійну етику, спростити кваліфікацію випадків негідної поведінки і таким чином підвищити ефективність створеної сьогодні інфраструктури забезпечення доброчесності як характеристики всієї системи належного урядування.
У свою чергу, більш чітке (і незаплутане) формулювання критеріїв оцінювання зробить ці процедури зрозумілими для суспільства і тим самим підвищить рівень довіри до тих, хто ці процедури успішно подолає.
І якщо для цього треба буде на якомусь етапі внести зміни до Основного Закону - воно того варте.