«На мене скоїли замах не тому, що я Сергій Стерненко. Дем'яна Ганула вбили не тому, що він Дем'ян Ганул. А тому, що ми українці. І росіяни прийшли вбивати нас усіх»
Давай, власне, апдейтнемо інформацію про останній замах, як відбувається розслідування? Ми знаємо, що виконавиця під вартою без права внесення застави. Що тобі повідомляють і які останні дані?
Сам замах відбувся 1 травня цього року, і це було рівно через 7 років після другого нападу (він був у 2018-му). Мені тоді стріляв у потилицю чоловік, якого з перехожими вдалося затримати. Він сів у в'язницю. От нещодавно, буквально кілька тижнів тому, апеляційний суд Одеської області підтвердив йому вирок — 10 років позбавлення волі за замах на вбивство. І він вже, до речі, через 3 роки начебто вийде. І от цього самого дня, 1 травня, рівно через 7 років, було здійснено вже четвертий напад на мене біля мого будинку.
Багато людей бачили це відео: як жінка у світлому одязі стріляла в мене. І наскільки ми володіємо інформацією, вона була завербована російськими спецслужбами, які впали їй на вуха, що її дуже любить куратор з ФСБ. У неї були проблеми зі здоров'ям — вона на діалізі. І їй сказали, що допоможуть з діалізом, якщо вона виконає завдання.
Може здаватись абсолютно нелогічним, як людина може погодитися стріляти в іншу людину, тому що їй хтось це сказав, кого вона навіть ніколи не бачила. Але насправді зараз дуже часто спецслужби працюють дистанційно, вербують абсолютно різних людей під різними приводами, представляються ким завгодно, зокрема і співробітниками СБУ.
І дуже важливо зараз інформувати людей, говорити, що є різні методи вербовки, примусу до вчинення терористичних актів, замовні вбивства. Але вони самі при цьому гинуть. Тобто для росіян усі ці люди — просто витратний матеріал. Ми вже бачили багато відео і новин, як люди підриваються, так? Тобто вони ідуть за завданням куратора, отримують пакет (вони можуть навіть не знати, що всередині). Їм кажуть: «Просто доставте з точки А в точку Б». Вони приходять у точку Б, і там росіяни їх дистанційно підривають. Росіяни шукають вразливі категорії людей: підлітки (їх легше переконати і схилити), люди зі слабкою психікою, з кредитами, доведені до відчаю через свій стан здоров'я. І ця людина може навіть не знати, що вона працює на російській спецслужби.
Стосовно конкретно моєї справи, зараз у СІЗО перебуває жінка-виконавиця. Про хід розслідування не можу поки що детальніше говорити, але скажу, що робота йде дуже активно. Я бачу ще деякі додаткові результати. І дякую СБУ за те, що вона цим займається, і за те, що співробітник СБУ врятував мені фактично життя, зупинивши стрілянину цієї жінки.
Уточнімо. Ти казав, що взяв охорону після вбивства одеського активіста Дем'яна Ганула.
Ні, раніше. Охорону я взяв у 2018 році, коли був третій напад на мене. Після серії нападів мені допомогли друзі і перший час оплачували охорону. Потім, коли мої доходи дозволили, я почав сам платити охороні. І вона зі мною була практично весь цей час. Але оскільки відбулося спершу вбивство Ірини Фаріон, потім Дем'яна Ганула, ми зрозуміли, що варто вжити додаткових заходів безпеки. Після цього орендували броньовану автівку. Ну і відкрита вже інформація, що один з тих, хто мене охороняв, був співробітником Служби безпеки України.
Поясни людям, які не розуміють, у чому принципова різниця у твоїй ситуації між приватною охороною та есбеушною?
Органи правопорядку мають право застосовувати вогнепальну зброю щонайменше. Звісно, якби довелося застосувати будь-яку зброю під час нападу, ніхто не вагався б. Але коли є державна охорона, це набагато простіше. Також державна має право здійснювати деякі оперативні заходи. Не буду зараз вдаватися в деталі, але це дозволяє протидіяти можливому нападу, можливій загрозі.
Можливо, у когось виникне думка: а як це взагалі так трапляється, що людині дають державну охорону?
Мені, коли був перший, другий і третій напади, ніякої державної охорони не давали. Її давали моїм нападникам — один утік з України і зараз перебуває на території РФ. Зараз я дякую за те, що моя держава нарешті вирішила допомогти. Тоді такого не було. Є закон про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Він зобов'язує органи правопорядку забезпечувати державною охороною осіб, проти яких готують замах, напади тощо. Цей закон не працює ідеально, м'яко кажучи. Але добре, що він хоча б цього разу спрацював.
Бачили те відео, яке оприлюднили після нападу на тебе 1 травня. І проти тебе почалася хвиля хейту. Ти ще писав: «Вибачте, що я не так вижив». Зрозуміло, що дуже багато авторів цих коментарів — це або боти, або проросійські. Але є й реальні люди. І вони, передивляючись це відео, ставили собі питання: Сергій Стерненко дуже відомий волонтер, не просто якийсь там активіст; і для його ліквідації, за логікою, Росія мала б задіяти більш, скажімо так, надійні методи, надійних агентів, більш підготовлених. Росіяни — хто завгодно, але не ідіоти. Тобто коли в тебе стріляє жінка, яка вперше чи вдруге в житті тримає зброю в руках.
Ні, не вперше. Вона щонайменше тиждень до цього тренувалася. Вона стала в стійку — ми теж вивчали цей момент. Вона все ж таки влучила в мене, так? Вона влучила в кофту мого охоронця. Слава Богу, що він цілий, це просто якесь диво.
Але постав дорослу людину, покажи їй одну броньовану й одну неброньовану автівку. І доросла людина, яка плюс-мінус, хоч трошки розбирається, відрізнить навіть без жодних підказок. Тобто вона як мінімум мала розуміти, що ти на броньованому автомобілі, за яким можеш сховатись. І ці підозри були спровоковані зокрема й тим, в який спосіб реалізовувалось це замовлення.
Якщо ми повернемося до, знову ж таки, теми вбивства Ірини Фаріон і Дем'яна Ганула (це пов'язані події), то можемо згадати, хто там був виконавцем. У першому випадку — хлопець, такий трохи схожий на хіпстера, на якого ти ніколи не подумав би. Він не був професійним кілером, але виконав своє завдання. У другому випадку — чоловік, у розшуку, бо був у СЗЧ, мав проблеми з алкоголізмом. Це не Рембо і не професійний кілер узагалі, однак він убив Дем'яна Ганула. У моєму випадку була отака виконавиця. Відповісти на питання, чому саме вона, напевно, можуть тільки ті феесбешники, які її вербували.
Але я маю сказати, що принаймні ефект несподіванки вона, напевно, додала. Тому що в більшості випадків люди уявляють кілерів професійними стрільцями чи вибухотехніками (залежно від способу ліквідації особи). А в цьому випадку це жінка років під 50, яка взагалі не виглядає як людина, яка може проявити агресію. Вона одягнена в рожеве, з сумочкою. І в цьому плані вони класно підібрали виконавця насправді. Те, що вона, можливо, була десь менш професійною, пов'язано з тим, що росіянам зараз дуже складно знаходити професійні кадри для подібних злочинів на території України. Тому що в нас дуже сильний контррозвідувальний режим. Ми здійснюємо на території противника багато ліквідацій за допомогою професійної агентури. А от росіяни задіяти професійно підготовлену агентуру на території України майже не можуть. Тобто професійно підготовлених, які готові до активних дій.
Але ми ж маємо всі розуміти зараз, що живемо в країні, де триває війна. І мене намагалися вбити не тому, що я Сергій Стерненко. І Дем'яна Ганула вбили не тому, що він Дем'ян Ганул. І Ірину Фаріон вбили не через те, що вона була саме Іриною Фаріон. Нас вбивають тому, що ми українці, і росіяни прийшли вбивати нас усіх. І важливо сьогодні всім громадянам України усвідомлювати, що росіяни можуть використовувати такі методи вербовки.
По-друге, кожну людину, так чи інакше публічну: командирів військових частин, волонтерів, директорів фондів, політиків — всіх росіяни будуть намагатися просто вбивати. Для того, щоб посіяти терор і страх у нашій країні. І це треба розуміти, до цього треба бути готовим і уважним, вживати заходів протидії. Тому що поки існує та недокраїна, вони будуть намагатися це робити. І прекрасно розумію, що замах на мене може ще повторитися. Для мене загроза існуватиме завжди, поки я живий. Або поки існує Російська Федерація. Я планую її пережити.
«Нам варто повчитися в росіян впроваджувати системно важливі рішення для нашої оборони»
Так, ну що, про дрони? Твоя улюблена тема. Ну не тільки твоя, але ти багато пишеш про це, багато говориш. Власне, це один з головних напрямків діяльності твого фонду. І дуже багато зараз суперечок точиться навколо теми війни дронів: ми її виграємо чи програємо?
Тому що є дві абсолютно полярні думки. З одного боку, ми вже просунулися вперед і просуваємося далі значними кроками у виробництві: у нас багато найменувань, у нас вони різні, під різні задачі. І є думка — зокрема, її вже озвучив президент Зеленський, — що проблема не стільки в технологіях, скільки у фінансових можливостях виробництва. Люди, які більш песимістично налаштовані, кажуть: «Росіяни роблять зараз 300 дронів на день, у них найближча планка — це 500 на день, а потім 1000». Ну, до 1000 на день вони, можливо, не завтра дійдуть.
Можливо, до кінця цього року вони вийдуть на такі показники. Так. Це ми про «шахеди» говоримо, так? Так, вони можуть накопичувати.
Словом, війна дронів. Яка диспозиція і яке співвідношення сил зараз?
Це дуже комплексне й велике запитання. Тому що коли ми говоримо про дрони, варто розуміти, що вони є різними під різні завдання. Розвідувальні зараз не будемо чіпати, пройдемося саме по ударних — по тих, які можуть завдавати шкоди противнику. Їх можна розділити на дрони тактичного, оперативно-тактичного, оперативного і стратегічного рівня.
Почнімо, напевно, з тактичного — це FPV. Хоча, якщо говорити про українські FPV, вони і на оперативно-тактичному рівні працюють — тобто вони залітають на глибину 30–40–50 км. Так от, якщо говорити про FPV, тільки наш фонд закупив їх 185+ тисяч. Ми переважаємо в частині дронів на радіокеруванні, але значно відстаємо від противника в частині дронів на оптоволокні. Ми за рахунок цього можемо закривати більші дистанції, літати навіть туди, де противник на нас узагалі не чекає з цими маленькими FPV з відеосигналом.
Але противник переважає у дронах на оптоволокні, які літають уже до 30 км — і це дуже велика проблема. Це багато, дуже багато. Проблема з дронами на оптоволокні в тому, що вони не піддаються протидії засобами РЕБ, тому що там немає радіоелектронного компонента й радіочастот, а отже — нема що придушувати. Ворог дуже добре навчився використовувати ці дрони проти нашої логістики. Якщо немає логістики — немає підвозу БК, евакуації, ротації, неможливо тримати оборону або здійснювати наступальні дії. Це якщо дуже коротко.
Якщо говорити про стратегічний рівень, то тут мені складно порівняти і сказати, хто саме на першому місці. Тому що противник використовує переважно однакову номенклатуру для ударів по нашій країні. Вони вдосконалюють ці «шахеди», модернізують, додають нові опції, можливість отримувати відеотрансляції навіть.
З іншого боку, у нас є цілий «зоопарк», дуже багато різних найменувань: «Лютий», «Бобер» та інші дрони великої дальності. І ми, можливо, переважаємо в дальності цих дронів. Але нашому противнику і не потрібно закривати 2000 км, тому що в нас територія країни менша. Але за кількістю застосувань росіяни нас випереджають загалом. І якби ми дійсно мали більше фінансування на дрони великої дальності, то могли б демонструвати набагато серйозніші результати.
Минає тиждень, як Україна щодня завдає по Російській Федерації дронових ударів. От цієї ночі по Підмосков'ю летіло — непогано прилетіло, я дивився кадри об'єктивного контролю. І ми от протягом цього тижня витрачали в середньому, за заявами росіян, 300–500 дронів на день. Це дуже багато. Як для країни, яка з нуля це все почала, яка має значно менші ресурси й економіку, це дуже-дуже непогано. Але чого ми могли б повчитися в росіян — це системність і впровадження.
Перш ніж скажу про системність і впровадження, додам про дрони на оперативну глибину. У нас добре закритий дронами нуль — це умовно 30–40 км. Також ми можемо відправляти дрони від 300 до 2000 км. Але на 50–300 км маємо дуже велику прогалину — дуже не вистачає засобів для роботи. От я нещодавно спілкувався з одним оператором. Він виявив дуже дорогу й важливу радіолокаційну систему росіян «Зоопарк», і не було чим влупити, бо це 90 км.
А в чому проблема?
Немає державного замовлення. Виробники не будуть вигадувати новий дрон, який закриє нашу потребу і летітиме до 300 км, але нестиме при цьому 60–100 кг. Це можна зробити. Але щоб виробник це робив, має бути державне замовлення. Держава має чітко сказати, що вона хоче отримати, і гарантувати, що вона в нього це закупить. Але в держави десь немає розуміння, десь грошей.
Тепер про системність впровадження тих чи інших рішень у росіян. Вони зробили «шахед» — і почали дуже-дуже масовий випуск цих дронів. Вони побачили, що в нас в окремих випадках в окремих підрозділах гарно працювала тактика роботи проти російської логістики, що дозволяє ізолювати район ведення бойових дій.
Вони масштабували це в себе — і тепер у них це роблять по всій лінії бойового зіткнення спеціалізовані розрахунки операторів FPV. А в нас це відбувається так: ініціативний командир підрозділу А поставив один розрахунок, щоб він працював по логістиці. А в підрозділі Б такої роботи не ведуть, бо немає єдиної доктрини, не було розпорядження згори по всій вертикалі.
Якщо знищувати росіян і їхню логістику не на лінії фронту, а в місцях, де вони зосереджуються, ми збережемо більше нашої піхоти і не дозволимо противнику просуватися. У ворога вже зараз є багато проблем, які йому створили українські дрони, але цих проблем недостатньо. І нам варто у противника навчитися впроваджувати системно важливі рішення для нашої оборони сьогодні.
«У прифронтових зонах якісні дороги критично важливі»
Усі абсолютно свідчать, що використання оптоволокна змінило картину того, що відбувається на полі бою.
Ми Курську область майже повністю мусили покинути саме через роботу російських FPV на оптоволокні. І тому що росіяни просунулися з північного і південного флангів до траси цієї, де Юнакіївка. Вони просто взяли оцей логістичний маршрут під вогневий контроль і лупили весь транспорт, що там рухався. І звідти багато хлопців виходили пішки. Просто пішки, тому що виїхати було неможливо. І ще момент, чому вони не могли нормально виїхати — тому що там не було асфальту. На території Росії був, а в нас до нашого кордону дорога була розбита. І за ці сім місяців, поки тривала найактивніша фаза Курської операції, асфальтного покриття ніхто не зробив. А це критично важливо.
У прифронтових зонах критично важливо, щоб дороги були хорошої якості. Не можна економити і не класти асфальт, тому що дороги — це логістика. І дрону набагато легше тебе уразити, коли ти їдеш 20 км/год, а там швидше неможливо було. А якщо ти пролітаєш 120 км/год, дрону важко тебе наздогнати. Дрони на оптоволокні, вони менш маневрені, повільніші — і це могло б урятувати багато життів.
Ми виходимо з твердої оцінки того, що завтра війна не закінчиться. Що ми можемо протиставити оцій новій технології, цьому дрону на оптоволокні, який фактично змінив правила гри? Чи може бути щось абсолютно інакше, що змінить ситуацію?
Звісно, неможливо передбачити, які інструменти будуть винайдені для протидії цим дронам. Вони будуть однозначно. Це класична боротьба щита і меча: спершу з'являється меч, потім від нього знаходять щит, потім меч змінюється, треба шукати новий щит. Ну, зараз найбільш ефективним є фізичне знищення цих дронів. Тобто оскільки їх не можна придушити засобами РЕБ — треба знищувати тільки фізично.
А для цього необхідно видавати нашим підрозділам помпові рушниці зі спеціалізованими набоями, проводити регулярні тренування для протидії цим дронам і робити дороги. Ну реально, от я просто бачу багато срачів в інтернеті, типу: нащо під час війни кладуть асфальт? Якщо ми говоримо про прифронтові території — має бути нормальна дорога.
Я не можу сказати, що дронам на оптоволокні можна протидіяти в якийсь один-єдиний спосіб. Ні, це має бути комплекс заходів. Це мають бути сітки на дорогах. Зараз, до речі, багато місцевих прифронтових адміністрацій витрачають гроші на клумби. Ну даруйте: у вас росіяни за 5–10–20 км стоять, вони за тиждень-місяць можуть до вас прийти — а ви клумбами займаєтесь. Та займіться сітками, щоб ними зверху дороги перекривати. Ми сміялися певний час з противника, що він сітки ставить, а це підвищує можливість вижити нашим людям.
Немає чогось одного, що могло б нас урятувати. І це стосується не тільки дронів на оптоволокні. Це має бути комплекс заходів. І в рамках цього комплексу заходів кожна дія зменшує ймовірність того, що ворог зможе зробити своє. Тому антидронові сітки, асфальтове покриття, навчання людей, роздати помпові рушниці, відповідні боєприпаси, думати про розвиток лазерних систем протидії.
Я думаю, що в майбутньому багато одиниць бронетехніки будуть просто обладнані засобами активної протиповітряної оборони. Коли, умовно, наближається ворожий безпілотник, а в танка стоїть модуль, з якого вистрілює дрон-перехоплювач, який летить його уражати. Або стоїть лазерна установка, яка лупить по тому дрону.
Ну, я це про це власне хотіла спитати. Що ще нам варто розвивати? Тому що FPV — це добре, але обмежено. Може, MQ-9 Reaper, не знаю?
FPV — це один з інструментів, але ними війну не виграти. Reaper — це класна історія, але я не знаю, чи він нам насправді потрібен. У наших інтересах Reaper працюють зараз в Чорному морі, це не секрет. Росіяни постійно від цього горять. Він більше виконує функцію летючого апарата дальнього радіолокаційного виявлення. Тобто більше як летючий радар. Чи потрібні нам летючі радари? Однозначно потрібні. Але ще невідомо, що там з AWACS, які нам від Швеції передавали чи мали передати.
Чи треба нам вкладатися у виробництво Reaper зараз? Ні, я не думаю, що нам треба вкладатися в таке виробництво. Це дуже дорога технологія. Ми вкладемо дуже багато ресурсів туди, і це не буде виправдано. Нам краще зараз більше зосередитися на deep strike, на дронах тактичного рівня і на дронах, які будуть літати на оперативну глибину. З дронами тактичного рівня в нас теж багато проблем, насправді теж треба багато робити.
«Тільки дрони від нашого фонду збили близько 1400 російських розвіддронів і “Ланцетів”»
Про дрони-перехоплювачі. Я була на офреці президента — він дуже схвально про них відгукувався і казав, що вони збили понад 15 «шахедів» в одній області. Не два, не три, тобто це вже закономірність. І він казав про те, що якби було більше можливостей їх фізично виробляти, це стало б рішенням для антидронової боротьби. От поговорімо про дрони-перехоплювачі.
Їх зараз можна розмежувати на дві категорії. Є звичайні — базові зенітні FPV, які призначені переважно перехоплювати повільні повітряні цілі. Це можуть бути «Орлани», ZALA, Supercam, розвідувальні БпЛА. Це можуть бути дрони-камікадзе «Ланцет», «Молнія», FPV літакового типу, якими росіяни люблять тероризувати Харків й інші міста на глибину до 50 кілометрів. Ці дрони в нас є, їх дуже багато. Їх уже виробляються у великих обсягах. Ми постійно їх також постачаємо, тільки дрони від нашого фонду вже збили близько 1400 російських розвіддронів і «Ланцетів».
Є другий тип дронів-перехоплювачів, які спеціалізуються більше на роботі проти «шахедів». Чому? Тому що, наприклад, «Орлан» літає умовно 100–140 км/год, а «Шахед» — 200-300 км/год. Увесь маршрут зі швидкістю 300 він не летить, але є ділянки, де прискорюється і набирає висоту. Там потрібні дрони з іншими характеристиками. І вони є, і навіть українського виробництва. І вже такими дронами наші підрозділи декілька разів збивали «шахеди». Але ми хочемо масштабувати цю історію.
Мені здається, головна проблема зараз навіть не в наявності цих дронів, а в нашій можливості систематизувати і масштабувати роботу проти «шахедів» на організаційно-структурному рівні. Поясню, в чому проблема. Якщо брати розвіддрони — ми дуже швидко масштабували й налагодили цю роботу.Тому що більшість розвіддронів літають уздовж лінії бойового зіткнення, де вже сидить величезна кількість навчених операторів, які вже відлітали десятки тисяч годин, яким навіть цікаво спробувати щось нове.
А в історії з «шахедами» інша особливість — вони ж літають на велику глибину. Відповідно, їх треба збивати на маршрутах прольотів або забезпечувати об'єктове прикриття в глибокому тилу. І в цьому проблема. Тому що в тилових регіонах у нас дуже бракує операторів дронів, дуже сильно. Це зона відповідальності Повітряних сил. І, на мій превеликий жаль, я не можу сказати, що вони активно й системно рухаються в тому напрямку, щоб ми мали, кому дати ці дрони. Так, звісно, нам бракує грошей, дронів. Але передусім нам бракує топменеджерів, які могли б грамотно організувати таку роботу. Реально це дуже велика проблема.
Ти нещодавно писав, що через усі свої проблеми обмежите видачу новим підрозділам.
Це через те, що в нас фінансування бракувало. Але скажу, що ми маємо багато незбиттів розвіддронів і «шахедів», бо командування Повітряних сил на місці забороняє операторам, наприклад, використовувати вибухівку. Бо статутом не передбачено. І набагато легше знайти нову технологію, виготовити щось, аніж потім це на системному рівні імплементувати. Це просто дуже велика біда.
Ще хотіла уточнити, як ти обираєш, у кого закупити дрони?
Дуже просто. Обираємо не ми, а підрозділи, які їх застосовують. А ми лише забезпечуємо їм таку можливість. Якщо в нас з'являється новий виробник, ми робимо бойове випробування. Тобто ми купуємо або беремо безкоштовно тестову партію, передаємо в підрозділи, вони застосовують і кажуть нам, ок чи не ок, купувати далі чи не купувати. Ну і, звісно, ми дивимося на ціни, щоб вони були адекватними.
Якщо підрозділ говорить про недоліки, ми приходимо до виробника і кажемо: «Усуньте недоліки, виправте, ми будемо у вас купувати». У нас є багато-багато маленьких виробників, у яких ми купуємо дуже круті та якісні дрони. І ми цінуємо те, що вони швидко реагують на фідбек і змінюються. Це наша перевага.
І ти також писав, що менше будете видавати новеньким. Але ж новенькі менш медійно розкручені, до них менше уваги, їм важче.
І серед стареньких підрозділів у нас багато немедійних. У нас є навіть підрозділи, які просять не казати, хто там збив чи уразив. Ми працювали багато з ким. Питання ж не в тому, медійні вони чи немедійні. Ми стараємось забезпечити потребу всіх, хто до нас звертається, і в тому числі новеньких. Бо ми розуміємо, що якщо ми їм не дамо нормальні якісні засоби, вони не зможуть розвиватися.
І чому до нас ще звертаються? Тому що ми дуже швидко адаптовуємо дрони до потреб поля бою. Наприклад, держава постачає з великими затримками. І поки ці дрони доїжджають від виробника до підрозділу, вони застарівають і ними вже неможливо нормально працювати. Інколи бувають просто дуже поганої якості. Ми багато дронів переробляємо для військових.
І от ми працюємо за якою схемою? Ми беремо дрони в борг. Є запит — ми його передали на виробника. І тільки потім я шукаю гроші, щоб це оплатити. Одного разу в нас був борг понад 100 млн грн перед різними контрагентами. Але ми завжди виконуємо свої боргові зобов'язання. І таким чином у нас немає паузи в постачанні. Оце найважливіше.
«Війна завершиться тоді, коли зникне або Росія, або Україна»
А скажи, оця історія про те, що «Трамп прийде, порядок наведе, а потім мирні перемовини...», сильно по донації вдарили і по підтримці фонду?
Частково. Але за останні кілька тижнів почали більше приходити до тями й усвідомлювати. Навіть якщо і буде якесь 30-денне перемир'я, кожен українець має розуміти, що це перемир'я, це не завершення війни. Війна завершиться тоді, коли зникне або Росія, або Україна. Інших варіантів я не бачу.
Ну, до цього ми ще повернемося. Давай про погану якість у держзамовленнях. Здавалось би, що може піти не так. Але буває, що це замовлення приїжджає в частину і його реально фізично там допилюють. Що з цим робити?
У нас є програма Redron, щоб переробляти дрони від держави або від інших фондів (таке теж інколи трапляється). Станом на зараз близько 3000 дронів перероблено. Ми у процесі масштабування цього проєкту. Це значно дешевше, ніж закуповувати їх з нуля, а в багатьох бригадах зараз лежать тисячі FPV. Реально в однієї бригади лежали на складах більш ніж 2000 FPV, які не придатні до застосування. А таких бригад не одна. У чому проблема?
По-перше, дуже довга логістика — від виробника до підрозділу дрон може їхати до пів року. Якщо він за місяць доїхав, це мегашвидко. Це питання до командування Сил логістики. Друге — відсутність контролю якості і швидкого зворотного зв'язку від військового, який застосовує. Я чув, що Агентство оборонних закупівель хоче запустити одну цікаву ініціативу, яка пришвидшить процес. Я знаю приклади, коли через неякісні дрони гинули люди. І ці дрони держава купувала далі. Так, потім усунули недоліки, але держава купувала їх. Навіть за завищеними цінами.
«Моя мрія — це повністю автономний дрон, який зможе виконати місію без навігації та зв'язку»
До речі, про апгрейд і переробку того, що вже є. Росіяни дуже активно рухаються до технології так званого механічного зору і технології рою. Ми якось дивимося в цьому напрямку?
Якщо говорити про FPV, там машинний зір застосовують дуже давно і досить активно, особливо на FPV літакового типу. Для технології наведення до цілі: коли є радіозавади або за радіогоризонтом летить дрон, це потрібно. Що стосується більш розвиненого штучного інтелекту, то робота є. Але її, як і нашої русофобії, недостатньо. Нам дуже бракує підтримки партнерів. От саме в напрямку розвитку штучного інтелекту і деяких чипів. Це реальна допомога, яку вони можуть швидко нам надавати, з якої вони можуть потім отримати вигоду. Це те, з чим Захід міг би досить швидко допомогти — і ми могли б серйозно піти вперед.
Моя мрія — це повністю автономний дрон, який зможе виконати місію без навігації, без зв'язку ЛТЕ чи радіозв'язку, який зможе за допомогою візуальної навігації за завантаженою завчасно 3D-мапою долетіти до потрібної точки, знайти потрібний йому об'єкт, відрізнити його від схожих і вразити. Коли ми це реалізуємо, воно переверне і ситуацію на полі бою, і можливості для диверсійних заходів. Ми це зробимо раніше, ніж росіяни. Ну, мені хотілося б вірити.
Остання заруба на тему дронів пов'язана зі встановленням на БпЛА сімкарток. І ти запропонував обмежити вільний продаж сімкарток. Це, в принципі, абсолютно логічно і треба було робити давно. Які ще контрзаходи тут, усередині країни, точно треба ухвалювати, які лежать на поверхні?
Ми маємо вживати комплекс заходів. Саме обмеження продажу сімкарт нічого не дасть. Якщо ми зробимо тільки це, не буде ефекту. Росіяни знайдуть способи, як далі протидіяти: будуть використовувати роумінгові сімкарти тощо. Щоб «шахеди» не працювали з нашими вежами стільникового зв'язку, має бути дуже тісна робота держави й операторів мобільного стільникового зв'язку. Тому що це може охоплювати заходи з обмеження трафіку чи карантину. Наприклад, я знаю, що противник використовує карантин.
Те, що зараз відбувається в Підмосков'ї, наприклад, так?
Ні, в Підмосков'ї вони взагалі вирубають мережу. А карантин — це коли ти, наприклад, переїхав з однієї області в іншу, то в тебе перші три доби не працює належно мобільний інтернет. Там обмеження трафіку йде. І це реальний механізм, який дозволяє протидіяти. Я не знаю, чи воно працює проти наших БпЛА, але якби ми дзеркально так робили, це могло б допомогти.
Я знаю, що деякі оператори мобільного зв'язку самі хочуть і пропонують деякі заходи, які могли б цьому посприяти. Але це не дасть ефекту, якщо тільки один чи два оператори їх вживатимуть. Держава має зібрати цих операторів, спитати, як вони бачать протидію, разом напрацювати рішення і далі дати їм вказівку. Це, звісно, має мати під собою нормативно-правове регулювання, тобто державі треба активніше включатися.
Підсумовуючи технічну сторону розмови, є ще тема з наземними роботизованими комплексами. Про них ми говоримо менше, розвиваються вони не так активно. Скажімо відверто: і у керівництва держави, і у керівництва ЗСУ є певні улюбленці серед бригад, і це видно.
За забезпеченням це видно: у нас деякі бригади отримують дуже мало FPV. Ми спілкуємося з операторами кожного дня. За час нашої роботи ми охопили 600 плюс різних підрозділів, різних видів, родів військ і не тільки військ. І більшість бригад зараз не має нормального забезпечення FPV.
Тому що ті об'єми, які є, розподіляють між улюбленцями, чи як?
Ну, почнімо з того, що на війні ніколи не буває достатньо засобів. Якщо говорити більш предметно — є проблеми, пов'язані і з розподілом дронів, і з процедурою контрактування. Якщо ми будемо і далі контрактувати будь-які засоби: безпілотники, наземні роботизовані комплекси, озброєння, військову техніку — так, як ми контрактуємо зараз, то в нас постійно будуть періоди, коли спочатку дефіцит поставок, а потім профіцит. Тому що процедура контрактування тривала. На БпЛА на рік контракти укладають, дуже рідко на довші терміни.
Немає довгострокового планування в цій сфері. А щоб виробник нормально виконав зобов'язання перед державою, йому необхідно більш довгострокове планування. Бо йому ж треба купувати комплектуючі, налагоджувати логістику, мати план масштабування виробництва, знаходити нових співробітників, докуповувати обладнання. Це дуже великий процес, дуже велика робота.
Усе ж таки коротко скажемо про наземні системи.
Вони розвиваються досить активно, особливо протягом останнього року. На них виділяють, звісно, менше фінансування, але вони дуже важливі. На цьому етапі вони, мені здається, малоефективні як засіб вогневого впливу — їх легко знищити FPV-дроном. Але вони досить ефективні для дистанційного мінування: приїхав, викинув міну, поїхав. Хоча і FPV теж ми використовуємо для дистанційного мінування.
Про дистанційне мінування — це окрема тема. Це теж те, що нам варто зробити на системному рівні, і держава має активніше закуповувати дешеві міни на зразок ПТМ. Це мегаефективний засіб. Особливо зараз, коли росіяни будуть їздити в мотоштурми. Мінування — це те, що зможе дуже серйозно захистити нас і зберегти нашу піхоту.
Але ми говорили про наземні роботизовані комплекси. Мені здається, що на цьому етапі, з цими обсягами виробництва і вартістю дронів, вони малоефективні — їх дуже легко знищити. Але наземні роботизовані дрони для мінування дуже добре себе показують. Для логістики, доставки провізії, евакуації поранених або загиблих — так. Тобто їхня перевага в тому, що вони можуть мати більшу вантажопідйомність і виконувати трішки інші завдання, аніж ті, які виконують безпілотні літальні системи.
«Моє улюблене — це коли росіянам в пики прилітають дрони. Звісно, у них там “баби нових нарожають”. Але поки це станеться, їх треба знищувати тут і зараз»
Завершуючи цей блок, підсумуймо його перемогою. Ти згадав, що вашими дронами працюють майже по всій лінії фронту.
По всій! І навіть у морі працюють. У нас же є окремий проєкт «Русоріз Special», і там є цікаві історії. Наприклад, про інтеграцію FPV з морськими дронами. У нас є дрононосці, які підпливають — з них злітають FPV і працюють.
Уражували все, включно з вертольотами. А що особисто для тебе найприємніше? От твоя особиста, знаєш, здобич, у хорошому сенсі цього слова. От ти розумієш, що зробив це фактично руками своєї команди, своїми руками.
Це роблять завжди передусім наші воїни, і їм за це честь, хвала і подяка. Наше ж завдання — дати їм для цього найкращі інструменти. Почути їх, їхні вимоги й потреби, донести до виробника і зробити саме той продукт, який буде їм потрібним і з яким вони не ламатимуть собі голову. Звісно, мені було приємно, коли дронами, які надавала наша спільнота, було знищено Іл-76 у Пскові, причому разом з БК. Звісно, мені було приємно, коли воїни ЦСО «А» СБУ влупили два гелікоптери за кілька днів: Мі-8 і Мі-28.
Але, напевно, моє улюблене — це коли росіянам в пики прилітають дрони. Тому що техніку можна зробити нову, це відновлюваний ресурс. А от росіянин — це ресурс невідновлюваний. Ну, звісно, у них там «баби нових нарожають». Але поки це станеться, їх треба знищувати тут і зараз. Тому найкраще, коли нищать російську піхоту. Тому що ця мразота потім не дійде до наших позицій, не вб'є наших людей, нікому не завдасть шкоди. І, зрештою, жоден вертоліт, танк чи БМП без оцього росіянина нікуди не поїде. Це дає навіть певне відчуття сатисфакції.
І останній, третій блок розмови присвятімо прогнозам і футурології, у хорошому сенсі цього слова. Тому що, звичайно, давати стовідсоткові прогнози — це шарлатанство. Але все ж таки зафіксуймо точку, що переговори зараз на такому якомусь незрозумілому етапі: будуть-не будуть. В інтерв'ю LB.ua головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський казав, що росіяни спланували всю літню кампанію, осінню кампанію. Зупинятися вони не збираються, ти це бачиш по лінії фронту. Можливий розвиток подій до кінця 2025 року?
Ну, до кінця 2025 року росіяни однозначно і гарантовано будуть здійснювати наступальні операції на сході нашої країни — у Донецькій області, також тримаючи в напрузі наші війська на Сумщині, Харківщині; не виключено, що будуть імітаційні дії якісь на Чернігівщині. Передбачити все неможливо, але те, що ворог буде далі намагатися наступати — 100 %.
Водночас варто усвідомлювати, що в нашого противника також є дуже багато проблем: нестача військової техніки, нестача живої сили також спостерігається, через що вони навіть поранених своїх женуть на штурми. І не слід очікувати, що противнику вдасться досягти прориву на оперативну глибину. Утім вони будуть далі захоплювати наші населені пункти, вбивати наших людей і матимуть тактичні успіхи на полі бою однозначно.
Але мені здається, що противник буде нарощувати повітряний терор, розуміючи, що не досягне значно територіальних здобутків: ракети крилаті, балістичні, керовані авіаційні, інші засоби ураження, включно з дронами. Тому і дуже важливо зараз працювати над протидією. FPV поки що балістику не збивають, але можуть збивати «шахеди». Ми будемо активно працювати також над цим.
«Якби не застосування дронів, ми вже могли б і не вистояти»
Ти згадав Сумщину. До Курської операції вони кричали про те, що будуть створювати буферну зону на 30–40 км. Зараз вони вже заткнулися, говорять про 7–10 км. Вони свої апетити все ж коригують.
Наш противник — чорт, мерзота і покидьок, але не ідіот. І це треба усвідомлювати. Вони коригують, звісно, свої завдання відповідно до своїх реалій, можливостей і потреб. Водночас я бачу, що зараз росіяни трішечки себе переоцінюють. Принаймні якщо дивитися за їхніми заявами, то вони вже готові мало не знову брати Київ. Якщо противник занадто самовпевнений, він може зробити більше помилок.
Головне нам зараз зосередитися на нашій внутрішній роботі: не робити дурні, займатися армійською реформою і нарощувати наші спроможності в безпілотній сфері. Тому що якби не застосування дронів, ми вже могли б і не вистояти, мені здається. Нам треба більше зараз працювати над собою. У нас дуже недосконала система, зокрема й армійська.
Добре, що почався перехід на корпуси. Це абсолютно правильне рішення, за яке я топив обома руками. Ну, я тоді більше про дивізійну систему говорив, але суть одна й та сама: необхідно укрупнювати військові з'єднання для того, щоб тримати оборону на широкому фронті. Необхідно впроваджувати реальну відповідальність для тих командирів, які не цінують і не бережуть життя свого особового складу.
Зрозуміло, що на війні без втрат не буває і командир не повинен боятися ставити бойове розпорядження, якщо воно обґрунтоване й адекватне. Але якщо в командира надмірно високі втрати — він має понести відповідальність. Якщо солдати несуть відповідальність, то чому окремі командири її не несуть? Нам треба дуже багато зробити для мобілізації, базової загальновійськової підготовки. Хоча відколи цим почав займатися колишній командир 95 бригади, я бачу деякі позитивні зрушення в цій частині. Але нам потрібно більше зосередитися на внутрішній роботі.
Я не буду давати оцінок, який там має бути мобілізаційний вік, але мобілізація однозначно має відбуватись не так, як зараз. Не можна обійтися без державного примусу, але якщо десь надмірно застосовують силу, на це має бути адекватна реакція. Можливо, необхідно провести реформу мобілізаційного апарату. Не знаю, це я кажу зараз як громадянин, який бачить, що дійсно деякі проблеми в нас усе ж таки є і ці проблеми треба вирішувати. Тому що вони дають великі козирі росіянам для здійснення ІПСО. Нам треба зосередитися також на тому, що ми маємо не тільки противника перемогти, а й свій внутрішній ідіотизм. У нас його теж вистачає, ми не ідеальні.
«Наразі ми не можемо розраховувати на швидке повернення до кордонів 1991 року»
А ти, до речі, заброньований?
Ні, я не заброньований. У нас у фонді одна людина заброньована, і це не я.
Я зреагувала на фразу про внутрішній ідіотизм. І мене дуже вразило, коли генерал Залужний заявив, що не буде найближчим часом кордонів 1991 року. І всі це сприйняли як якусь божевільну зраду. Ну але ж це очевидно.
Ну так, це очевидно. У нас на цьому етапі немає людського ресурсу, озброєння й техніки забезпечити реалізацію цієї стратегічно важливої мети, яка прискорить розвал так званої Російської Федерації.
Водночас якщо вельмишановні партнери раптом вирішать дійсно нам допомагати виграти — не все втрачено. Слухай, ми не бачили в нашому «театрі військових дій» дуже великої кількості озброєння, що є у країн НАТО. Наприклад, у США є тисячі крилатих ракет JASSM з радіусом більш ніж 500 км. Якби нам зараз дали хоча б тисячу таких крилатих ракет, ми могли б дуже суттєво підірвати обороноспроможність противника.
У тих обставинах, у яких ми зараз, і з тією допомогою, яку ми отримуємо, звісно, ми не можемо розраховувати на швидке повернення до кордонів 1991 року.
От згадай початок цього. Усі казали: «Боже, Трамп прийде — і зараз щось зміниться, обов'язково». А нині такої ілюзії немає. І влада вже не дає хибних надій порівняно з тим, як це було навіть на початку Великої війни. Ну, здавалось би, має суспільство якось твердіти, але цього не відбувається. І історія з цими кордонами та заявою Залужного — це просто приклад.
Ми провалили багато в чому інформаційну роботу. Під час війни взагалі дуже складно знайти баланс. Тобто має бути і якась адекватна, здорова, конструктивна критика, але має бути і багато цензури для забезпечення нашого виживання. Нам необхідно було обмежити низку соціальних мереж, мені здається, на початку повномасштабного вторгнення. Telegram — частково, а от TikTok, я думаю, повністю варто було обмежити. І набагато складніше це зробити у 2025 році, аніж у перші тижні повномасштабної війни. Влада боїться багатьох непопулярних рішень. Хоча я не знаю чому, якщо виборів завтра не буде.
Ти, до речі, не змінив думки щодо неучасті в політичних процесах?
Зараз, поки триває повномасштабна війна, я взагалі проти будь-яких політичних процесів і баталій. Тому що тоді політики починають мислити категоріями електоральних уподобань, а не державної необхідності. І звідси починаються розповіді окремих народних депутатів про те, що ТЦК не повинні носити піксель і що не треба продовжувати воєнний стан. Звідси починаються підкилимна політична боротьба, срачі. Ми починаємо більше ненавидіти одне одного, сратися одне з одним. І, в принципі, (сподіваюсь, так не станеться), але ми можемо повторити помилки наших предків сторічної давнини.
Ні, тоді наступного разу ми з тобою будемо сидіти десь у Празі, якщо ми, в принципі, туди доїхати встигнемо. І це недобре.
Я думаю, що краще б ми сиділи в Москві колись. От я починав розмову з того, що загроза для мене з боку нашого противника існуватиме все життя. Вона існуватиме для кожного українця. Не думайте, що це я тільки про себе кажу. Про всіх нас. Поки існують Росія та всі ці імперські шовіністи, вони становитимуть для нас екзистенційну загрозу. Не сподівайтеся навіть, що якщо буде перемир'я, що це кінець війни.
Це було моє насправді останнє запитання, що для тебе буде перемогою?
Я сподіваюся, що ми переживемо Росію і поспілкуємося після того, як її не буде в нинішньому імперському вигляді.
