На «Титаніку»
Уявімо, ви хочете поїхати в круїз далекими морями на борту елегантного корабля початку двадцятого століття. Тож 10 квітня 1912 року ви рушаєте в Саутгемптон, що в Англії, і купуєте квиток до Нью-Йорка на перше плавання новісінького надсучасного лайнера компанії «Вайт-Стар-Лайн». Та ви економний мандрівник у часі, а тому обираєте третій клас — лише вісім фунтів! За них ви отримуєте ліжко-місце на палубі F, шостий рівень згори. Каюта завбільшки з тюремну камеру, тільки замість двох людей там четверо.
Але яка різниця! Ви й так весь час спатимете, а корабель надає чудові вигоди навіть пасажирам третього класу, які в ті часи переважно набивалися в єдиний непровітрюваний і не надто облаштований вантажний відсік. Тут натомість у вас буде відносна приватність двоярусного ліжка, свіже повітря на нижньому юті та навіть доступ до салуну третього класу.
Перші кілька днів минуть без пригод. Ви виходитимете дихати свіжим повітрям на ют, гратимете в карти в салуні й, опановані нудьгою, нарешті роздивитеся напис дрібним шрифтом на своєму квитку. Там, під великими жирними літерами «ВАЙТ-СТАР-ЛАЙН», ви прочитаєте назву свого корабля: «ТИТАНІК».
Не панікуйте. До горезвісного інциденту ще кілька днів, і ви маєте провести їх із користю. У нутрощах «Титаніка» ви зустрінете чимало виснажливих перешкод — проблемну логістику, дискримінацію, хаос, та, либонь, найпершою й найбільшою проблемою буде звичайна орієнтація у просторі. Вам, пасажиру третього класу, не дозволяється виходити на горішню палубу. Це не просто незручність. Там розташовані рятувальні шлюпки.
І хоч шлях до порятунку є, але він замкнений, не позначений, а навчань з евакуації вам ніхто не проводив. Більшість пасажирів третього класу на «Титаніку» поняття не має, як знайти дорогу до шлюпок у цьому немаркованому лабіринті проходів, сходів і драбин. Доведеться вчитися. Забудьте про карти й свіже повітря. Вам треба ознайомитися з нутром корабля. Вивчіть план палуби, пройдіться сходами, коридорами, а якщо побачите члена екіпажу, то, може, запропонуйте трохи сповільнити хід. Бо «Титанік», власне, саме зараз на зависокій швидкості маневрує серед айсбергів Ньюфаундленду.
***
О 23:40 безмісячної ночі 14 квітня 1912 року дозорці «Титаніка» Фредерік Фліт і Реджинальд Лі вперше помітили крижану брилу вагою приблизно 1,5 мільйона тонн. Брила в цей час перебувала за якихось 500 метрів від корабля. На відміну від кораблів Королівського флоту, «Титанік» плив без прожекторів, тож хоч льодяна гора здіймалася над водою на понад 30 метрів, її не було видно супроти темного неба, аж поки не стало надто пізно. Коли Фліт доповів про це на місток, 50 000-тонний корабель мчав Північною Атлантикою на швидкості 22 вузли. За таких показників руху до удару лишалося якихось 37 секунд.
Почувши про айсберг, «Титанік» дав задню й виконав крутий поворот вліво, та йому забракло часу. Лобового зіткнення вдалося уникнути, але о 23:41 лід продер майже сотню метрів обшивки з передньої частини правого борту корабля.
Оскільки ви спите на палубі F, то будете одним із найближчих до удару пасажирів, та навіть вам удар здасться відносно безневинним. Може, ви навіть розчаруєтесь.
Один пожежник, який спав за пів метра від місця зіткнення, пізніше стверджував, що проспав увесь інцидент.
«Як убитий», — казав він. Інші пасажири з менш міцним сном описували удар як «потужну вібрацію», «так, ніби випускали великий трос», «тріск», «різкий хруст» або «так, наче на листовий метал висипали відро вугілля».
Оскільки удар був такий м’який, мало хто з пасажирів запідозрив серйозну проблему. А проблема таки серйозна. Поки нижні відсіки щосекундно заливають шість тонн води, ви перебуваєте за шість поверхів від рятувальних шлюпок нагорі. Треба діяти.
Перший інстинкт — негайно зірватися з ліжка й бігти. Не варто. У вас ще купа часу, перш ніж вода дістанеться вашого відсіку, тож треба використати цей час із розумом. Замість бігти ліпше переодягніться у свій найкращий одяг. Вдягніть смокінг чи сукню або принаймні причешіться. Шлюпки вирушають із палуби першого класу, а це означає, що певний короткий, але критично важливий проміжок часу це буде приватна вечірка, на яку вам доведеться пробиратися. Краще мати відповідний вигляд. Нарешті, перш ніж піти, надягніть рятувальний жилет.
На перевдягання піде кілька хвилин, та не хвилюйтеся. Величний корабель тоне так повільно, що за мотивами його загибелі можна зняти нескінченний фільм. Від удару до остаточного занурення мине дві з половиною години. Окрім тривалості, з якою корабель протистоїть вазі крижаних атлантичних вод, вражає також і те, з якою гідністю він тоне. «Титанік» не перевернувся, навіть не накренився достатньо сильно, аби унеможливити прохід сходами чи коридорами до шлюпок. Дивовижно, та палуба «Титаніка» нахилилася хіба на кілька градусів, навіть коли він уже набрав тисячі тонн води.
Як наслідок, ви не лише матимете час на перевдягання, а й, діставшись до верхньої палуби, не побачите там того дикого хаосу, який зазвичай супроводжує катастрофи. Натомість ви зустрінете дивний соціологічний коктейль із доблесті, боягузтва, хоробрості, лицарства, самопожертви, молитви, паніки й навіть музики. Час потопання «Титаніка» дозволяє не лише втекти з найнижчих відсіків, але й розгорнутися справжній драмі, яка частково пояснює сумну славу цієї кораблетрощі.